27.04.2022 11 клас Ясунарі Кавабата (1899 – 1972) . «Тисяча журавлів». ЯсунаріКавабата – лауреат Нобелівської премії. Відображення самобутності японської культури у повісті «Тисяча журавлів». Роль чайної церемонії в композиції твору.

Перегляньте відеоурок

Японія для європейських країн упродовж тривалого часу була terra incognita, незвіданою землею через її віддаленість і закритість. За тисячоліття там сформувалися багата й своєрідна культура, особливі звичаї, традиції й менталітет. Один із визначних прозаїків XX ст., лауреат Нобелівської премії 1968 р., Ясунарі Кавабата, блискуче втілив у своїй творчості «сутність японського мислення». Він зазначав: «Захоплюючись сучасною літературою Заходу, я іноді намагався наслідувати її зразки. Але по суті своїй я — східна людина й ніколи не сходив із власного шляху...». Проза Я. Кавабати м’яка, лірична, сповнена тонких нюансів. Його манеру письма можна порівняти з цвітінням сакури, пелюстки якої символізують прекрасні миттєвості життя. Митець прагнув розкрити таємний, прихований сенс буття, змушуючи читачів шукати істину разом. Прочитайте твір за посиланням https://www.ukrlib.com.ua/styslo-zl/printit.php?tid=5806 Японці значно більше за решту народів заглиблені в себе. Ця ознака національної культури значною мірою обумовлена релігією — буддизмом, який стверджує, що кожна людина має зосередитися на духовному самовдосконаленні. За результатами досліджень у галузі етнопсихології, більшість японців інтелігентні, виховані, ввічливі, дуже вимогливі до чистоти, дисципліновані, із повагою ставляться до людей похилого віку. Відданість, поклоніння батькам та обов’язок щодо них — специфічні ознаки японського менталітету. Такою відданістю зумовлений міцний родинний зв’язок, що склався між батьком і сином, героями повісті «Тисяча журавлів» Я Кавабати. Письмово дайте відповіді на запитання. Фото зошита надішліть мені у viber ♦ Яке місце в житті Кікудзі посідають пані Оотасан, Фуміко, Тікако та Юкіко? Як пов’язані враження дитинства Кікудзі та його взаємини з цими героїнями? ♦ Яку роль у повісті відіграє перше враження людини? Воно залишається на все життя чи змінюється через певні обставини? ♦ З якими почуттями Кікудзі, Фуміко та Юкіко згадують і говорять про свої та чужі родини? Як таке ставлення характеризує героїв? А. Валіньяно 1642 р. писав: «Уважаю, що у світі немає більше народу, який би ставився до власної гідності так вимогливо, як японці... Вони завжди обачні й ніколи не обтяжують інших своїми скаргами й нещастями. Вони з дитинства вчаться не розкривати своїх почуттів, тому що вважають це безглуздим». У подружньому житті японців існують певні правила — уважають нормальними інтимні стосунки чоловіка з іншими жінками. Те, що в Європі гріх, у Японії — норма життя, і саме з такої позиції слід сприймати дії, учинки, почуття героїв повісті «Тисяча журавлів». ♦ На вашу думку, чи пов’язане ставлення Кікудзі до жінок у житті його батька з такими поглядами, національною традицією японців? як неодноразово зазначав сам Кавабата, його метою був не докладний опис чайної церемонії, а застереження від її вульгаризації сучасністю на сторінках повісті чайний посуд, узагалі вся кераміка — вази, чашки й чайники — живуть немовби власним життям, що пов’язане з минулим. Старовинні речі, яким по кількасот років, відтіняють швидкоплинність людського існування, утілюють віковічну мудрість, нагадують про неминущі цінності. Образ Юкіко, яка тримає в руках рожеву крепдешинову хустку (фуросікі) із зображенням журавлів, огорнений романтичним серпанком У японській символіці журавлі — символ надії, благополуччя й щастя. Малюнок із зображенням білосніжних птахів на рожевому тлі має глибокий зміст: героїня повісті повинна мати щасливу долю мрія про щастя взагалі є провідною ідеєю твору, але вона недосяжна. У зображенні Кавабати природа прекрасна й велична. Змальовуючи зміни в ній, автор відтворює порухи людської душі, тому майже всі твори письменника є багатоплановими, мають прихований підтекст. У повісті «Тисяча журавлів» природа немовби співчуває героям . Наприклад, описом природи передано тривогу Кікудзі перед невідомістю Коли Кікудзі визирнув у сад, «небом прокотився грім. Далекий і гучний, він підкочувався щораз ближче й ближче. На мить дерева в саду осяяв спалах блискавки» Блискавка як думка й думка як блискавка — нерозривність цих понять допомагають авторові краще змалювати образ Кікудзі, який переживає осяяння, знайшов потрібне рішення, певний вихід для себе: «І відразу зашумів дощ. Поступово грім ніби відкочувався все далі» дощ неначе змиває тривожні передчуття героя, очищує його душу, відкриває шлях до нового, чистого начала: «Кікудзі підвівся. і подзвонив Фуміко». Розмовляючи з нею про дрібниці, Кікудзі ледь її слухав, перевівши розмову на головне: «— У нас тут справжня злива. А у вас? — перевів він розмову на інше.— Ллє як із відра. Щойно так гримнуло, що я мало не вмерла.— Зате після дощу буде свіжо». Слово свіжо означає не тільки стан природи після дощу, а й зміну внутрішнього світу героя. В описі зустрічі персонажів використано таку саму символіку: «— Мабуть, ви по телефону чули, як тут уранці хлюпав дощ? — запитав Кікудзі.— А хіба по телефону його почуєш? Я не звернула уваги. дивно, невже можна чути, як періщить дощ у вашому саду?». В останній фразі цього діалогу застосовано прийом інакомовлення. Це речення слід розуміти так: «хіба можна знати, що відбувається у вашій душі?». У фіналі повісті символіка речей та природи зливається: «підвів очі вгору, на сході, між віттям дерев, яскріла одна велика зірка. «Скільки я вже не бачив вранішньої зорі!» — подумав Кікудзі, дивлячись на небо, яке поволі затягували хмари. Зірка блищала серед хмар і тому здавалася ще більшою, ніж була насправді. Ореол навколо неї був аж наче вологий. «Безглуздо збирати черепки, коли на небі сяє зірка свіжим блиском»,— майнуло в голові Кікудзі. Він кинув уламки на землю». Чиста хмарка Фуміко, що закрила зірку Юкіко й очистила душу самого Кікудзі, безслідно розтанула. Кікудзі ніде не може знайти дівчину, яка так раптово зникла. Згадавши її слова: «Смерть іде за нами по п’ятах», він відчув, як задерев’яніли його ноги від жахливої думки: «Не можу повірити, що вона померла! <...> Як же Фуміко могла померти, коли його самого повернула до життя?..» — із цим та з багатьма іншими запитаннями залишає свого героя Кавабата у фіналі повісті. І вся природа, що також сумує разом із людиною, немовби відповідає на почуття Кікудзі у скорботній тональності.